Один день щороку привертає увагу дорослих до проблем порятунку дітей від безлічі небезпек, які підстерігають їх у цьому прекрасному світі. Це - Міжнародний день захисту дітей.

Міжнародний день захисту дітей відзначається 1 червня щороку, а встановлене це свято ще в листопаді 1949-го, ухвалою Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. День цей покликаний привернути увагу світової спільноти до проблем охорони здоров’я дітей, боротьби з експлуатацією дитячої праці, прав дитини на освіту, дозвілля й захист від фізичного та психологічного насилля і багатьох інших.

В Україні з 27 вересня 1991 року набула чинності Конвенція ООН про права дитини, згідно з якою держави, які цю конвенцію підписали, вживають усіх заходів щодо забезпечення захисту прав дитини, зокрема на життя, свободу думки і релігії, навчання та відпочинок тощо. Міжнародний день захисту дітей відзначається в Україні з 1998 року.

У державній політиці нинішньої України проблеми захисту підростаючого покоління мають пріоритетний напрям. Але слід зауважити, що розв’язання проблем захисту дитини, дитинства від небезпек, які існують у сучасному житті, далеке від ідеального.

Забезпечення належного захисту прав дитини є складовою процесу європейської інтеграції України і  всі країни, які сьогодні об’єднані в європейську співдружність, пройшли через серйозне реформування системи захисту прав дитини.

Для втілення в життя зазначених цілей в Україні затверджений Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини, який має всі шанси вивести українську політику в сфері захисту прав дітей на якісно новий рівень.

Адже діти - не тільки майбутнє України. Діти - сьогодення нашої держави. Саме тому діяльність із захисту прав дитини визначена Президентом України як загальнодержавний пріоритет.

Виклики сьогодення вимагають перегляду процедур реалізації в Україні прав дитини, передбачених Конвенцією ООН про права дитини і чинним законодавством. До сьогодні в законодавстві практично відсутній принцип дотримання найвищих інтересів дитини, який є базовим у Конвенції ООН. Саме тому багато рішень виконавчої судової гілки влади протирічать інтересам дитини. І захистити конкретну дитину можна тільки у співпраці - співпраці служб у справах дітей, органів освіти, охорони здоров’я, соціальної політики, правоохоронних органів.

У малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за це маємо відповідати ми, дорослі, тому турбота про дітей, захист їхніх прав повинен стати одним з найголовніших наших обов'язків.

Базовим міжнародним документом, що визначає основні права та свободи дитини, є Конвенція ООН про права дитини.

Що таке конвенція?

Передусім, Конвенція — це угода. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.

Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.

 Статті Конвенціїї ООн про права дитини (адаптований текст):   

• "Всі права і свободи, вказані в Конвенції, належать кожній дитині, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови і віросповідування." /ст.2/ 
• "Кожна дитина має право на життя і здоровий розвиток." /стаття 6/ 
• "Кожна дитина має право на ім'я." /стаття 7/
• "Дитина має право на індивідуальність." /стаття 8/
• "Ніхто не має права розлучати дитину з батьками." /стаття 9/
• "Дитина має право вільно виражати свою думку." /стаття 13/
• "Дитина має право на особисте життя, недоторканість житла, тайну кореспонденції."/стаття 16/
• "Ніхто не має права кривдити іншу людину, принижувати її і жорстоко карати."/стаття І9/
• "Дитина має право на користування сучасною охороною здоров"я. /стаття 24/
• "Дитина має право на освіту." /статті 28-29/
• "Кожна людина, і дитина теж, має право на відпочинок." /стаття 31/
• "Ніхто не може зробити дитину рабом." /стаття 32 /
• "Ніхто не повинен катувати, принижувати чи жорстоко наказувати дитину."  /стаття 37/
• "Ніхто не має права посадити людину в тюрму, якщо вона не винна. Кожен має право на справедливий суд і дитина теж." /стаття 40 і стаття 11/   

 Права дитини в Україні

В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

Хто є дитиною?

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою   вважається   дитина до досягнення  нею чотирнадцяти років.  Неповнолітньою вважається  дитина  у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Якими правами наділена дитина у сім'ї?

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточені, в атмосфері щастя, любові і розуміння та має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві.

Дитина повинна бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Цивільним кодексом України, іншими правовими актами, визнаними в Україні.

Права, які надані дитині чинним законодавством, можна поділити на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав відносяться ті права, які належать дитині від народження або за законом. Вони не мають економічного змісту та нерозривно пов'язані із самою дитиною. 

По-перше, дитина має невід'ємне право на життя. 

Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. 

Батьки повинні забрати дитину із пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я. Якщо батьки не забрали дитину із пологового будинку, то його забрати мають право баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування. 
Батьки повинні не пізніше одного місяця з народження дитини зареєструвати дитину в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Дитині надається прізвище (по прізвищу батьків), ім'я (за згодою батьків) та по-батькові (за іменем батька). Зміна прізвища, ім'я та по-батькові дитини можлива у випадках та в порядку, встановлених законодавством.

Півторарічний громадянин має право відвідувати ясла.

Трьохрічний громадянин  має право відвідувати дитячий садок.

Шестирічний громадянин має право відвідувати школу.

Десятирічний громадянин:

• дає згоду на зміну свого імені та прізвища;
• дає згоду на своє всиновлення або передачу в прийомну родину, або  відновлення батьківських прав своїх батьків;
• висловлює свою думку про те, з ким із його батьків, після розірвання шлюбу, він хотів би жити;    
• має право бути заслуханим у ході будь-якого судового або адміністративного розгляду;
• може вступати в дитячі суспільні об’єднання.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України (СК) батьки зобов'язані: 
- виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; 

- піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

- поважати дитину.

 Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Дитина має право на збереження індивідуальності, вільно висловлювати свої думки. Дитина має право на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та займатися мистецтвом. 
Ніхто не в праві розлучати дитину з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до законодавства, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини (наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї тощо). 

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ст.152 СК). 

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. 

Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.

Окрім того, чотирнадцятирічнийгромадянин:

• може вибирати місце проживання (за згодою батьків);
• має право за згодою батьків укладати будь-які угоди;
• має право самостійно розпоряджатися своїм доходом, зарплатою, стипендією;
• може здійснювати свої авторські права, як результат своєї інтелектуальної діяльності;
• може отримати дозвіл взяти шлюб у вигляді виключення, якщо склалися особливі обставини (при цьому наступає повна дієздатність);
• допускається вступ на роботу з дозволу батьків (на легку працю не більше 4 годин у день);
• має право вимагати відміни усиновлення;
• може навчатися водінню мотоцикла;
• має право управляти велосипедом під час руху дорогами;
• несе карну відповідальність за деякі злочини;
• несе майнову відповідальність по укладених угодах, а також за заподіяну майнову шкоду;
• може бути виключений зі школи за порушення.

      П’ятнадцятирічний громадянин має право вступу на роботу (24 годинний робочий    тиждень).

      Шістнадцятирічний громадянин  має право:      

• отримати паспорт;
• взяти шлюб при наявності поважних причин;
• управляти мопедом при їзді по дорогах;
• навчатися водінню автомобіля на дорогах в присутності інструктора;
• заключати трудовий договір (контракт), робочий тиждень не повинен перебільшувати 36 годин;
• підлягає адміністративній та карній відповідальності за правопорушення.

Сімнадцятирічний громадянин підлягає початковому ставленню на військовий облік (видається приписне свідоцтво).

У 18 років настає повна дієздатність громадянина. Отримує всі права та накладає на себе будь-які обов’язки.

До досягнення дитиною певного віку, в її інтересах діють батьки (усиновлювачі) та піклувальники. Вони приймають рішення щодо місця проживання дитини, місця навчання, піклуються про стан її здоров’я.

Крім того, батьки (усиновлювачі) та піклувальники здійсняють захист немайнових (право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом) та майнових прав дитини (право власності).

Як регулюються права батьків та дітей на майно?

Відповідно до ст.173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. 

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), таке майно є власністю дитини.

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. 
Ст.176 СК України передбачається обов'язок батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. 
Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї. 
Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. 

У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.

Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. 

У разі смерті одного із батьків малолітні, неповнолітні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) (ст.1241 ЦК Україини).

У випадку спадкування за законом діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, входять у першу чергу спадкоємців (ст.1261 ЦК України).

Хто і яким чином відстоює та захищає майнові і немайнові права дітей?

Правом відстоювати та захищати майнові і немайнові права дітей наділені, насамперед, батьки (усиновлювачі) та піклувальники. У випадку їх відсутності – посадові особи навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому проживає дитина, та органи опіки та піклування.

У чому полягає обов'язок батьків на утримання дитини та як він виконується?

Батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття. 
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. 

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Порядок визначення розміру та стягнення аліментів на утримання дитини регулюється Сімейним та Цивільним кодексами України. 

 Крім сплати аліментів батьки зобов'язані брати участь участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ст.185 СК).

То ж наявність необхідних знань про права дитини, а також  виконання батьками своїх безпосередніх обов’язків з утримання та виховання дітей, сприятиме належному захисту їх прав, і тоді маленькі громадяни виростуть достойними людьми й неодмінно стануть гордістю України.