Ксенофобія від грецьких слів ксенос, що означає "чужинець", "незнайомець", та фобос, що означає "страх",  - це: 1) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного; 2) страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша -  спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї.

Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.

Расизм у загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає наявність віри в те, що об'єкт ворожості є чужим. Расизм – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак "прив'язуються" важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або ж робляться грубі узагальнення на зразок: "усі негри ліниві" і т.п. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Прояви політики расизму

Расизм як політика - це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей. У найгірших своїх проявах це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності).

Причини расизму

Причиною расизму як явища є ксенофобія. Власне расизм в значній мірі і є ксенофобією за ознакою видимої різниці у зовнішності. Як різновид ксенофобії расизм є ірраціональною, але природною реакцією людей на чуже та невідоме. Однак лише ксенофобією расизм аж ніяк не вичерпується.

Походження сучасного расизму

Расизм (сучасний) як іделогія виник у добу колоніалізму, коли европейські держави захопили значні території населені людьми різко відмінних від европейців антропологічних типів. Виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а з іншого боку, - виправдати таку політику. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси "повноцінною", а інших - "неповноцінними", тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми, та пояснення переваги європейців як уродженої.

Слід зазначити, що саме сучасний расизм походить від європейського колоніального напряму, або ж виник під його впливом.

Однак саме явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії расизм притаманний людям здавна.

Юридична відповідальність в Україні

Стаття 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі й гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.

Тобто буквально це означає, що об’єктом посягання продовжують залишатися громадяни, але не апатриди (особи без громадянства) та іноземці. У цій статті значення слова «громадяни» поширюється на всіх, хто перебуває в Україні на момент посягання на них. До всього, ця норма рідко застосовується судами, бо для засудження на підставі такого положення потрібно довести мотив і мету. Адже саме мотивація у вигляді неприязні, ворожості, ненависті лежить в основі більшості протиправних дій проти іноземців. Зазвичай покарання призначається умовно або взагалі кваліфікація змінюється на іншу статтю. Тим паче, якщо є ознаки інших злочинів, то дії винних найчастіше кваліфікують за статтями «не ксенофобського» змісту (найчастіше це «хуліганство»).    

Фактично таким запереченням проблеми держава розв’язала руки злочинцям - винні відбували умовні покарання внаслідок відсутності належного резонансу навколо таких справ. З одного боку, це призводило до безкарності злочинців, з другого - не вимагало від влади проведення комплексних профілактичних заходів із метою попередження подібних злочинів у майбутньому.

Розв’язання проблеми полягає передусім у зниженні високої латентності цих злочинів, адже більшість іноземців у разі нападу на  них, особливо з боку скінхедів, практично не звертаються до правоохоронних органів. Залишається невідомою також реальна кількість злочинів, скоєних стосовно нелегальних мігрантів, статус яких уже сам по собі означає безкарність для нападників і страх для «нелегалів» виявити себе.

З метою запобігання поширенню ксенофобії, расистської та антисемітської інформації через комп’ютерні системи у квітні 2005 року Україна підписала Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, що стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи.

За дорученням Президента України в структурі Міністерства внутрішніх справ створено відділ напрацювання та реалізації стратегії боротьби з етнічною злочинністю, у Службі безпеки - підрозділ із виявлення та припинення дій, спрямованих на розпалювання расової чи національної ворожнечі, а у Міністерстві закордонних справ запроваджено посаду Посла з особливих доручень із питань протидії расизму, ксенофобії та дискримінації.

Проблема України щодо расизму має два складники: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (у ЗМІ, інтернет-просторі тощо).

Кроком уперед стало визнання Міністерством освіти та науки України факту дискримінації іноземних студентів у вищих навчальних закладах і заклик до толерантного ставлення одне до одного.

У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa - терпимість, від французького tolerant - терпимий).

Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року, де у статті 1, зокрема, зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу..., це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба... Толерантність - це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».

Забезпечення нині в Україні толерантності - надто складне завдання, яке, однак, потрібно виконувати. Складність його передусім полягає в тому, що упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув’язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує «вузлові точки» напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Ржищівське міське управління юстиції